Нац. костюми

Національні костюми

Український національний одяг відзначається багатою регіональною та етнічною розмаїтістю. Нерідко навіть сусідні села мали свої відмінності, не кажучи вже про гуцульський, лемківський чи русинський стилі традиційного одягу. Крім того, регіональні варіанти одягу складалася також під впливом сусідства з іншими етносами та етнічними групами. Так, прикордонні території - Полісся, Волинь, Лемківщина, Бойківщина, Гуцульщина, Буковина - мають свої варіації національного одягу, що формувалися під впливом поляків, румунів, південних слов ' ян, угорців, кавказьких народів, зокрема черкесів.

Уявлення про український національний одяг пов ' язані з регіональним одягом Центральної України ( сучасна літературна мова теж сформувалася в цьому регіоні ).

До свого “ класичного ” вигляду український національний костюм ішов довгий час, деякі його елементи залишилися майже незмінними ще з часів давніх слов ’ ян. Так, у спадщину від давніх слов ' ян дістався найбільш поширений жіночий одяг - довга сорочка, підперезана поясом. Вона прикрашена вишитими магічними орнаментами. Вишивка, між іншим, - основна оздоба національного костюму. Вишивали переважно “ нижній ” одяг – чоловічі й жіночі сорочки, а також деякі аксесуари ( пояси ). По візерунках вишиваної сорочки можна “ прочитати ”, звідки вона походить ( кожен регіон мав свою улюблену комбінацію кольорів ), стать ( наприклад, рукави жіночої сорочки були широкими і сходилися на зап ’ ясті в рясно вишитий манжет, а в чоловічій сорочці рукави часто були прямими ), приблизний вік її власника, а також призначення сорочки – вона могла бути буденною, святковою, весільною.

Поверх сорочки жінки Центральної України в будні одягали запаску, а в свята - плахту, яку підперізували крайкою, тканиною з барвистих ниток, з китицями на кінцях. Оскільки і плахти, і запаски спереду розходилися, то поверх них одягалася попередниця, підібрана під колір плахти й оздоблена вишивкою. Крім кольорових крайок, використовувалися також вузькі лляні рушники, переткані червоними смужками. Такий пояс був обов ' язковим вбранням для молодої під час весілля. Поверх сорочки одягалася корсетка з тонкої вовняної матерії, оксамиту або шовку. Довжина її – по коліна або по пояс. Найулюбленішим святковим взуттям жінок були чоботи з сап ' яну, найчастіше червоного кольору. Дівоче взуття - черевички з парчі. Лапті чи постоли були прикметою бідності і не дуже шанувалися в Україні, крім північних поліських сіл та Карпат, де вони були поширені. Барвисті стрічки та низки намиста доповнювали вбрання, додавали йому святковості. Часто поряд з коралями на шию покладали намисто з монет.

Чоловічий національний одяг складається з сорочки, штанів або шароварів, безрукавки ( чоловічої корсетки ), поясу, чобіт. Біла чоловіча сорочка з віками змінила свій вигляд : із довгої, до колін, на випуск, вона стала короткою, з вишитим коміром та манжетами на кінці рукавів ; завжди заправляється в штани. Така сорочка має розріз посередині на грудях, із петельками для застіжок, які робляться з шовкового шнурка або стрічки. Інколи на сорочку надягають чоловічу корсетку, що нагадує жилетку, і підперезують поясом. Історично вона походить від козацького піджупанника. Щодо штанів, то з давніх - давен їх в Україні було два типи - вузькі штани та широкі шаровари. Вузькі штани шиються до паска і застібаються на гудзики, а шаровари - підперізуються очкуром. Кожен з цих двох типів штанів відповідає певному типові сорочки : з вузькими штанами носять довгу сорочку на випуск, а до сорочки, що заправляється в штани, носять шаровари. Неодмінним елементом чоловічого одягу був також пояс - шовковий, вовняний або бавовняний, різного кольору, прикрашений довгими китицями. Поясами підперізували не тільки шаровари, але й верхній одяг - жупан, свиту, а іноді, й кожух. Основним взуттям чоловіків є чорні чоботи, але в гірських мешканців були поширені так звані моршенці, або ходаки, - шкіряна підошва, кінці якої стягнені на нозі мотузком, ликом чи ремінцем. У лісових місцевостях плели з лика личаки. Черевики, дуже старий слов ' янський вид взуття, теж був поширений в Україні.

Взимку і чоловіки, і жінки одягалися в кожухи з вичинених овечих шкір. На теплішу ж погоду існувало кілька варіантів верхнього одягу : свита – одяг з цупкого вовняного матеріалу, часто пофарбована в яскравий колір, оздоблена вишивкою чи нашиттям, ще легший кептар – у гуцулів, а жупан – у Центральній Україні. Жупан походить від козацьких часів. Часом замість жупана можна зустріти кунтуш – теж одяг з Х V І ст.

Доповнювали картину національного костюму головні убори та зачіска. Чоловіча зачіска обмежувалася стрижкою : “ у кружок ”, “ до закаблука ”, “ під скопку ” та “ під польку ”. В якості головного убора носили капелюх, солом ’ яний бриль ( який не мав престижу як одяг бідних ), шапку або ж кучму ( шапку з каракульчі ).

Дівчата ходили з непокритою головою, що було ознакою дівочої честі. Втративши честь, дівчина покривала свою голову – звідси й назва “ покритка ”. Дівочою гордістю була коса. Також до дівочого національного костюму входить вінок, часто зі стрічками.

Заміжня жінка не завжди стригла волосся, але завжди вкривала голову хусткою, наміткою або ж очіпком. Головний убір жінки вважався найважливішою частиною її вбрання, тому способи, у які хустки чи намітки зав ’ язувалися, дуже різноманітні і складні.